?

Я люблю Ялту. Але час від часу відчуваю ізоляцію (я більше ніколи цього не напишу, і хай простить мою теперішню слабкість моє хоч і небезмежне, але вже багатоярусне коло). Як казала одна вчителька сімферопольської української школи, в Криму не треба казати, що ти - українець, щоб почути щось погане про свою країну, варто лише вийти на вулицю, включити місцеве радіо чи телебачення. Я вийшла на вулицю і пішла далі - на Захід, в надії не чути ні прокльонів, ні майстер-класів з патріотизму. Від останнього Бог зберіг, а з першим не так пощастило. Усюди - всевладдя цинізму та скиглення, нарікання на владукризугрипрадикуліт...

Колись мені мудрі казали, що людина має антенки, що ними відшукує собі подібних. Певне, мої антенки вийшли з ладу.

Порадьте, де шукати гідності?

Широка страна...

Дивовижно, як за кілька годин можна все змінити!

Клімат: вчора була купалась в морі, а сьогодні розкладаю зимові речі; оточення: вчора влаштовували масові прощання зі слов'янкою, а тепер - самітницька келія... І основне - швидкість інтернету!!! За ті самі гроші, що і в Ялті, у Луцьку можна встигнути набагато більше, наприклад, поки завантажується сторінка, попити чаю, поговорити по телефону, зв'язати шкарпетки, бо, холєра, холодно!!! Але є і плюси. Відсутність або пунктирна присутність зв'язку примусить нарешті плідно працювати і частіше звертатись до паперових книжок. Останнє щасливе повернення - Борхес. А його Фрагменти на папері виглядають ще мудрішими.

Трохи позичу:

47. Щасливий незаздрісний бідняк, щасливий незарозумілий багач.

48. Щасливі сильні духом, що без страху вибирають шлях, без страху приймають славу.

49. Щасливі ті, хто запам'ятали слова Вергілія і Христа, чиє світло осяює їх дні.

50. Щасливі ті, хто люблять, і ті, кого люблять, а також ті, які можуть обійтися без любові.

51. Щасливі ті, хто щасливі.

Жадан, мандрівки і всяке

Дозволю собі слабкість і не писатиму про Лесину осінь. Може колись... Зрештою, та обіцянка (самій собі) мене і гальмує. А життя гонить вперед.

За цей час багато чого відбулось.

Наприклад, Сінані-Фест. Втрапила лише на презентацію збірки "Кордон" (Жадан-Поляков-Сід). Жадана вживу чула вперше, він вразив і, як на мене, взув кримсько-московських колег, хоча, звичайно, це було не змагання. А все ж, у двобої між енциклопедичністю та життям перемогло життя.

На фото дві знаменитості (зліва світового та справа міського значення). Хто знає, зрозуміє, як це смішно. Навіть не уявляю про що говорять ці зірки.

Вже наступного дня фестиваль слова змінив парад кольорових картинок. Мала потрясаючу поїздку. Спочатку в Балаклаву. Таки побачила будинок-де-жила-Леся-Українка.

Дуже здалеку. Все затягнуто огорожею і триває будівництво. Думаю, що коли Леся Українка сиділа на тому балконі, їла виноград та писала, вид перед її очима був симпатичніший. Чомусь не вразила мене Балаклава.

Природа навколо - шикарна, бухта казкова, але саме селище я не зрозуміла, воно схоже на несформованого, неоковирного підлітка. Але ж зовсім і не підліток. Багато в чому може дати фору. Наприклад, розказують, що саме в Балаклаві були побудували першу залізницю на території сучасної України. То диво прогресу, привезене англійцями під час Кримської війни, протрималось недовго, але було. Цю та багато інших історій нам переказав Микола Владзімірський, що став на час подорожі нашим безцінним екскурсоводом.

Далі - Херсонес з живою історією, з теплим морем, Георгіївський монастир з п'янкою тишею, трохи буркотливими монахами та смішними повчальними надписами.

Вертаючись додому, відчувала абсолютну відірваність від реальності. Наш водій вирішив доконати. Повіз через Байдари повз Фороську церкву. Її темний силует, осінній серпантин, хмара в якій ми їхали - все то сюр, що просто відмовлявся вкладатись у голові. Після того відчуваю, що дуже багата, але перерахувати скарби не наважуюсь.

Здається прогрілася на всю зиму. А все одно страшно і шкода виїжджати у холодні краї.

Наостанок додам фото, яке, на відміну від попередніх, зробила саменька.

Правда ж, гарне жовтневе море?

Лесин Вересай чи Остапова Осінь

Швидкуруч подаю програму (яку отримала сьогодні) аж! двох фестивалів, що відкриються аж! завтра. Коментарі та рефлексії вже наступного тижня.

ЛЕСИНА ОСІНЬ

26 вересня

12-00 Відкриття фестивалю (біля пам'ятника Лесі Українки)

13-00 Презентація виставки Михайла Деяка (м. Київ) "Імпровізації" (живопис)

18-00 Вистава "Осіння казка". Театр "Сім Муз"

19-30 Концерт вокального гурту "Мен Саунд" (м. Київ)

27 вересня

19-00 Вистава "Осіння казка".Театр "Сім Муз"

ФЕСТИВАЛЬ БАНДУРНОГО МИСТЕЦТВА ІМЕНІ ОСТАПА ВЕРЕСАЯ

26 вересня

15-00 Конкурс бандурного мистецтва

27 вересня

16:30 Концерт переможців та гостей фестивалю

доза чехова

Закінчився мій театральний тиждень. Самовдоволено можу сказати, що, здається, ми все правильно розрахували і потрапили на всі вартісні видовища.

Почну з кінця. Харківський театр P.S.. Маю дещо сумбурне враження. Мені подобається, коли Чехова добряче витрушують. Та і то була не перша постановка цього театру, яку я бачила, і знаю, як вони вміють працювати зі словом. Безліч гарних знахідок. Але затягнутий початок першої частини, дешеві декорації та конвульсивна гра трохи шокували.

Хоча ближче до середини я відпустила ситуацію і якось звикла. Один з акторів чимось нагадував Тіма Рота - це теж допомогло дофантазувати, що дивлюсь героїністий постмодерн. А друга частина взагалі лягла дуже легко. Не знаю, чи можна краще поставити такі відверто банальні тексти і знайти в них стільки можливостей для різної акторської техніки. Публіка була різна. Молодші, здається, реагували приблизно, як я. Старші скреготали зубами. Не насмію трактувати, просто чула з різних куточків цей неприємний саунд.

До речі, після вистави ми зустрічались з акторами та режисером Світланою Пасічник. Дуже творчі та енергійні люди.

Перед тим були на виставі "12 новел про любов" Нового московського драматичного театру. Дуже близька лаконічність сценографії та костюмів. Ще б меншу кількість новел, скажімо, вісім, то взагалі - недарма прожитий вечір. А так дуже втомливо. Найбільше запам'яталась перша сценка, вірніше, дві перші - "Полінька" та "Месник", що йшли одночасно. Чудово перегукувались тексти. І водночас, як не намагайся, все одно всього не почуєш через галас героїв, що слухають та чують лише себе. Як на мене гарний прийом.

Напередодні дивились мексиканський балет Глорії Контрерас. Цих вражень, певне, вистачить на рік. Виступ був побудований з низки театралізованих замальовок під супровід Бетховена, Баха, Вагнера, Холідей та численних мексиканських композиторів. Найбільше враження - Артур Веласкес та його "Шлях вогню". Грандіозно!!! І виглядало дуже просто без пафосу. Під час антракту літні бабусі завивали про старий-добрий російський балет - штампи, штампи, штампи... А на сцені - оголений нерв танцю, пульсуюча думка і пристрасне життя. Все що я бачила в житті до цього тепер мені видається надзвичайно цнотливим, а всі правила, нашвидкоруч отримані під час перегляду танцювальних шоу - дуже умовними.

Далі (чи раніше) німецький театр "Factory" та їхній Дон Жуан. То було розчарування. Безкінечна балаканина німецькою, сцена згвалтована величезним столом, що ніяк не обіграний, а просто стобвичив по центру, ніякої дії, ніякого нового бачення. Хіба що Дон Жуан не вмер, а лишився вічно жити, а Сганарель - жінка (просто друг!).

І нарешті перша вистава фестивалю та мого власного хіт-параду - "Будьте як вдома" ("Сузір'я", Київ). Не знаю, з чого почати хвалити. Режисура 100 балів! Легка, ненав'язлива історія про толерантність, яка затягує настільки, що потім не один день говорили про неї. Ахтем Сеітаблаєв - геній, Ада Роговцева - супер-геній! Як вона володіє глядачем! Як той її любить.

На жаль, кілька днів після фестивалю я даремно трусила інтернет з наївною метою дізнатись, хто ж де переміг. Тільки вчора розмістили замітку, де все переплутали. Я так зрозуміла, що реально переможців не визначали, а просто роздавали тематичні грамоти. Зрештою, звичайно, це не має значення.

просто так

Так дивно, чим би ти не займався - все може стати рутиною. Це я не жаліюсь - констатую. Це нормально, не можливо постійно перебувати "на пафосі". Кожна навіть найбільш творча робота має технічно-підготовчий етап, що виснажує до оскаженіння. Але, на щастя, все компенсується, і в загоні трапляються чудернацькі речі. На днях бігала в милі серед хаосу голосів та галасу. І раптом один: "Добрий день, я хочу подарувати Вам картину". А далі - як в мультику: "А за що?" - "Просто так"... І - "це найдорожче, що я маю...". Чудік-художник зник, картина лишилась. Гарна картина, як "Ванільне небо", тільки над морем. І тепер ця картина, що потрапила до мене, як бездомне кошеня, спрагле за домівкою, нагадує мрію, ні-про-що, хіба про чудесне, котре мусить чекати на кожному кроці.

плани

Вересень в Ялті - час, коли спадає літня спека, але все ще тепло, коли, багато роботи, але ще більше розваг. Ера фестивалів та свят. З найближчих планів - "Театр. Чехов. Ялта". Зі всіх ми вибрали. "Будьте як дома" ("Сузір'я", Київ), "Спектакль після спектаклю" (Литва), "В гостях у Дон Жуана" (Factory, Німеччина), Мексиканський балет, "12 новел про любов - анатомія стосунків" (Московський Новий драматичний театр), "Він, Вона і тому подібне" (P.S, Харків).

Головне тепер "не переїсти", щоб лишився апетит на власну постановку. І хоч трохи грошей.

білет на балет

Ось так мені сподобався VII Міжнародний фестиваль опери та балету "Ялтинські сезони"! Навіть писати не хочеться про пихату деградацію. А от глядачів було повно.

***

У кінці вересня буде "Лесина осінь", сподіваюсь, як і раніше, з висококласною програмою, але, очевидно, з напівпорожніми залами - лохи на хохлів не ходють.

День Незалежності

Вітаю з Днем Незалежності!!!

Сьогодні з ранку було відчуття ніби перед Новим роком. Планували подарувати собі поїздку до Балаклави - хотіли подивитись, що ж зробили з будинком, де жила Леся Українка. Але прийшлось відкласти. Та все ж виїхали до Сімеїзу. Мета - будинок, де зупинявся Коцюбинський. І знову благородна ідея накрилась. Не знайшли. Але і у невдах є радість.

Я люблю український прапор. Це не я сказала, це мої близькі констатують якійсь мій надприродній сентимент. Ось ніби спеціально для мене весь Сімеїз прикрашений синьо-жовтим. На деяких кафе навіть по два прапори. А п'яненькі хлопці вітають всіх зустрічних зі святом.

Як контраст - ялтинські формальні "клумби". Але сама дата у всіх на устах, бо день незалежності - це для курорту є фіналом сезону, відмашкою для зниження цін, сигналом, що відпочинок вже близько. Так чи інакше, але українські реалії, хоч і зі скрипом, входять і закріплюються у південній свідомості.

Ще раз зі святом!

Коктебель

Отже продовження...

Вперше за багато років побувала у Коктебелі. Метою був музей Волошина. Спочатку, як порядний блогер, відвідала сайт музею, від чого отримала мало користі - ні адреси, і маршруту, ні розкладу, ні цін не вказано. Безкінечні тексти без фото, але з посиланнями на рекламу.

Проте сам музей справив гарне враження. Чотири невеликі зали на першому поверсі та меморіальна кімната на другому, приємний, хоч трохи екзальтований екскурсовод, чудова атмосфера. Шкода, що мало картин самого Волошина і вони затиснуті. Але зрештою, це не музей художника чи поета, а скоріше його штибу життя.

Все ж, напевне, це була погана ідея - іти в кримський музей влітку. Людей в імпровізованих групах назбирується багато, екскурсія галопом і та перебивалася традиційними питаннями милих екскурсантів "А звідки в нього на це гроші?".

Волошин, звичайно, магнетичний зі своєю несхожістю, з міфами навколо його імені та будинку. Його пейзажі - це мій дім. Це ті кольори та рельєфи серед яких я росла, пропадаючи днями у полях, саме такі - сині, рожеві, фіолетові, жовто-бакитні... Тиха магія - те, як природа на його полотнах перетворюється на культуру.

Є і зворотній бік популярності. Романтичне селище сьогодні перетворилось на жертву навали дрібних торгівців. На маленькій набережній Коктебелю є все, і настільки всього багато, що хочеться пройтися бульдозером та розчавити той китайський непотріб.

Все ж деякі намагаються підтримувати богемний імідж Коктебелю. Зокрема, ми знайшли Літературне кафе, що ніби дуже популярне серед російських письменників. Відсоток знайомих імен в списку показав, наскільки я не в братському дискурсі.

А вид з тераси кафе розкішний! І хоча тут все крутися навколо Волошина та джазу, ці ланшафти - первинні, і тільки вони гідні неміфологізованого поклоніння.